Такі різні і такі однакові
Фраза про протилежності, які притягаються, є загальновідомою. Більшості також відомо, що походить вона з властивості електричних зарядів.
Електричний заряд — фізична величина, яка характеризує здатність тіл створювати електромагнітні поля та брати участь в електромагнітній взаємодії. Перші спостереження електричного заряду та пов’язаних з ним явищ сягають античних часів. На межі 16 та 17 століть експерименти англійського лікаря та фізика Вільяма Гільберта допомогли йому сконструювати перший електроскоп (вірсоріум) – пристрій, що дозволяв йому спостерігати слабку електризацію.

У 1660-х Отто фон Ґеріке, німецький фізик, інженер та винахідник, створив прилад, що дозволяв йому отримувати значні заряди. Його прилад являв собою кулю з сірки, насаджену на вісь. Куля оберталася, и натиралася сухими руками, накопичуючи заряд. Ґеріке першим описав електростатичне відштовхування — він помітив, що предмети, що торкалися кулі самі отримували заряд, але починали відштовхуватися один від одного. Також Ґеріке показав, що заряд може передаватися по лляних нитках на відстань до метра. Цікаво, що Ґеріке ставив свої досліди, бо спочатку думав, що гравітація має електричну природу, тобто, Земля має електричний заряд, і через це притягає до себе навколишні предмети.

І лише 1733 році французький вчений Шарль Франсуа Дюфе відкрив, що існує два види заряду. Він назвав їх «скляним» і «смоляним», і показав, що однойменні заряди відштовхуються, а різнойменні — притягуються.

А 1775 року Шарль Огюстен Кулон сконструював крутильні терези, і відкрив з їх допомогою закон обернених квадратів, якому підкорюється взаємодія електричних зарядів, відомий зараз як закон Кулона. Тільки через сто років після цього стало відомо, що Генрі Кавендіш відкрив цей закон на 10 років раніше, але не опублікував свої результати.
І таке буває у світі науки, але це вже тема іншої історії.