«Володимир Муха народився у с. Кам’янці Теплицького району, перші три роки навчався у Росошанській СЗШ І-ІІІ ступенів. Старанний учень у другому класі отримав першу подяку за участь у конкурсі “У світі ти один єдиний тато і кращого нема на землі”, (не знав тоді маленький Володя, що тато досить рано
покине цей світ і Володимир стане єдиним надійним чоловічим плечем для матері
і сестрички).
Коли сім’я переїхала в Гайсин, він продовжив навчання у НВК: школа-інтернат, гімназія, а у 2005 році вступив до гімназійного класу, який тоді вперше відкрився. Володя був гордістю школи, брав активну участь у її
бурхливому житті, займався туристичним єдиноборством, був переможцем
обласного конкурсу “Космічні фантазії”.
Володимир Муха був активним учасником КВК і ЮІР, про що свідчать численні подяки та грамоти. Педагоги й однокласники згадують його як розумного, кмітливого, надійного учня і друга. І справді, він зріс надзвичайною доброю порядною людиною. По закінченні школи вступив до Вінницького національного 1 технічного університету…” (за інформацією із сайту Гайсинської районної державної адміністрації).
“Осиротіло, немов зранена птаха без крила, схилилася у невимовному горі мати, їй вже ніхто не замінить сина – її надію й опору, її уста вже ніколи не зможуть посміхатися, як раніше. Біля неї засмучена донечка Анастасія, яка втратила брата – порадника й наставника… Тисячі гайсинчан прийшли провести свого юного земляка в останню путь. Приїхали викладачі, однокурсники, одногрупники. Поховали Володю 24 липня у селі Кам’янці Теплицького району. Поруч з
могилою батька. Важко, ой як важко дивитися на материнські сльози, що зрошують землю. То ж скільки ще їх повинно впасти, аби ворог забрався геть з. нашої землі”.
Грабко В.В. (д.т.н., професор, ректор ВНТУ): “Володя був звичайним і водночас дуже незвичайним студентом. Добре пам’ятаю розмову, коли він казав, що братиме академвідпустку, аби поїхати захищати Батьківщину. Мене дуже вразив його жертовний патріотизм. Заради нашого життя він віддав своє. З перших днів бачив смерть побратимів і був переконаний, що його мине ворожа куля, але куля снайпера на світанку 21 липня наздогнала 20-річного студента інституту електроенергетики та електромеханіки Володимира Муху-бійця батальйону “Айдар”.
Бевз С.В. (к.т.н. доцент, боєць батальйону “Айдар”): “В Айдарі” трепетно бережуть пам’ять про Володю. Його речі мають за талісман. Володя завжди був тотовий пожертвувати собою заради своїх товаришів. На Луганщині вдень спекотно, а в ночі дуже холодно. Якось вночі Володя віддав свій светр побратиму Андрію Щелкуну, який приїхав в батальйон лише у футболці й шортах. А в одному з боїв він, незважаючи на небезпеку для власного життя, кинувся рятувати бійця, котрому в шию влучила куля снайпера. У російських снайперів така тактика бою: – “Вони спочатку ранять українського солдата, а потім убивають усіх, хто входить у пристріляний квадрат, щоб надати допомогу пораненому”.
Бабенко О.В. (заступник декана ФЕЕЕМ з навчально-виховної роботи, к.т.н., доцент): “Володя пішов захищати Україну добровольцем, ще у травні. Якщо до кінця не встигнемо перемогти, розрахував перевестись на “заочно”. Володя мешкав у місті Гайсині з мамою і сестричкою. За склом через увесь балкон їхньої квартири майорів розгорнутий прапор України. Тепер небесно-жовтий стяг з
чорною стрічкою скорботно схилений при вході до під’їзду Володиного будинку… 20 липня у бою за село Георгіївку підрозділ “Холодний Яр” з 24 бійців прорвав ворожі позиції і створив “коридор” для постачання паливом і боєприпасами українських військовиків на території Луганського аеропорту. Наступного дня терористи організували контратаку танками. У бою Володя, який
був кулеметником і прикривав відхід підрозділу, загинув від кулі ворожого снайпера.
Проценко Д.П. (к.т.н., доцент, куратор): “Володимира я запам’ятав як вихованого та ініціативного студента групи 1ЕМ-116, який ніколи не випрошував хороших оцінок, завжди позитивний та усміхнений він не залишався осторонь чужих проблем та був готовий допомогти.”
Равков Анатолій: “Вова Муха назавжди запам’ятається мені як відповідальний та добросовісний студент, як товариський та веселий друг, який завжди готовий прийти на допомогу. Невдачі колективу сприймав як свої власні, завжди уважний та доброзичливий до людей. Не зупинявся перед труднощами, наполегливо й енергійно йшов до наміченої мети. Він був надзвичайно творчою особистістю. За всяких обставин проявляв незмінну витримку, рішучість 1 сміливість та ніколи не губився в непередбачених обставинах. Він був скромним, простим, проте дуже доступний у спілкуванні. Постійно був життєрадісним та оптимістом, не дивлячись в яких ситуаціях би не опинився.”
Занін Микола: “Вовчик був добрим другом і просто гарною людиною. Скільки пам’ятаю він завжди був чесним, справедливим, який ніколи не залишить у біді, завжди підтримає і дасть пораду. Для мене він був справжнім другом з яким я провів не одну годину за одною партою. І пам’ять про нього завжди буде жити!”
Кімбембе Андре: “Він був особливою людиною та моїм товаришем. З першого дня допомагав мені в деяких дослідженнях, пояснював мені те, що я не розумів з висловлювань викладачів, спочатку мені було важко це зрозуміти. Він був доброю людиною, я досі не змирився з тим, що він пішов.”
Дудун Сергій: “Вовчик Муха для мене був і залишиться хорошим другом, приємним одногрупником і просто добрим хлопцем. З початку нашого знайомства ми жили в одній кімнаті, ходили на футбол, і просто були хорошими друзями…”
Двернік Василь: “Правду кажуть, що найпершими з життя ідуть найкращі… Одним із них був Володимир Муха. Вова був чудовою людиною. Хоча я знав Вову короткий час, але переконався, що він був дуже чуйним і щирим. Він міг підтримати у будь-якій ситуації, ніколи не відмовляв у допомозі. Вова – приклад друга, який повинен бути у кожного. Це патріот! Але патріотом розумом не станеш. Це потрібно відчувати серцем. Вова мав велике серце! Тому він став на шлях захисту нашої країни. Тепер він наш герой. За це я його поважаю! Вова – прекрасна людина, котра назавжди залишиться у наших серцях, нехай і з гірким присмаком смерті… Я дякую Богу за те, що
я був знайомий із Вовою! Із цією великою людиною, титаном нашого часу! З героєм! Герої не вмирають!”
Вовк Роман: “… Він був доброю, щирою і веселою людиною, міг підтримати у важку хвилину, міг підняти настрій коли мені було погано…”
Кокуца Ярослав: “Вова був мені прекрасним другом, і дуже життєрадісною людиною. Завжди міг допомогти. Він залишиться в моїй пам’яті назавжди. Вова був мені як рідний брат, ми завжди все робили разом, мені було важко змиритись з його втратою. Я гордий тим, що я був його другом, і що знав таку прекрасну людину. Слава герою!””
