Вільям Гільберт – основоположник магнетизму

Вільям Гільберт народився 1540 р. у Колчестері (Англія). Відразу після школи вступив до коледжу святого Джона в Кембриджі, де через два роки стає бакалавром, через чотири роки – магістром, через п’ять років – доктором медицини. Поступово він досягає вершини кар’єри медика на той час – стає лейб-медиком королеви Єлизавети.

Свою наукову роботу з магнетизму Гільберт якраз і написав, тому що товчений магніт у середні віки вважався ліками. При цьому, розпилюючи магніт, він переконався, що у частин магніту теж два полюси, і не можна отримати магніт з одним полюсом. Виготовивши з магнетиту кулю (“маленьку Землю”), Гільберт помітив, що ця куля за магнітними властивостями сильно нагадує Землю. У нього виявилися північний та південний магнітні полюси, екватори, ізолінії, магнітне нахилення. Це дозволило Гільберту назвати Землю “великим магнітом”. Виходячи з цього він пояснив відхилення магнітної стрілки.

Гільберт відкрив, що при нагріванні магніту вище за деяку температуру його магнітні властивості зникають. Згодом це явище було досліджено П’єром Кюрі та названо точкою Кюрі. Гільберт відкрив екрануючу дію заліза. Він висловив геніальну думку про те, що дія магніту поширюється подібно до світла.

У галузі електрики Гільберт винайшов електроскоп – прилад для виявлення заряду. З його допомогою він показав, що здатністю притягати легкі тіла має не тільки бурштин, а й інші мінерали: алмаз, сапфір, аметист, скло, сланці та ін. Ці матеріали він назвав електричними (тобто подібними до бурштину). Ось звідки виникло слово “електрика”!

У 1600 р. Гільберт випустив у світ книгу “Про магніт, магнітні тіла і про великий магніт – Землі”. Вперше в історії друкарства Гільберт ставить своє ім’я попереду назви книги, наголошуючи на своїх заслугах. Мабуть, найбільшою його заслугою було те, що він вперше в історії, задовго до Ф.Бекона, проголосив досвід критерієм істини, і всі положення своєї книги перевіряв у процесі спеціально поставлених експериментів.

І хоч він й припустився багатьох значних помилок (як от твердження про непов’язаність електричних та магнітних властивостей матеріалів), а його обгрунтування спостережених ним явищ зараз видаються занадто наївно, однак основні постулати з його книги не мали перегляду більше сотні років і визнавались більшістю тогочасних інтелектуалів. І лише дослідження вчених XVIII та ХIX століть вивели знання у галузі електротехніки на новий рівень. Але це вже тема іншої історії.